У Володимирі  комунальники знищи більше 20 молодих дерев  (ВІДЕО)

 

ВАША ДУМКА

Звідки Ви дізнаєтесь новини?:

Вход в систему

МультиВход

…15 червня 1934 р. у Варшаві вбивають міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького – винного в організації масових побиттів і знущань з українського народу, відомих під підступною назвою “пацифікація” (“замирення”). Виконує цей атентат за наказом тодішнього Крайового Провідника Степана Бандери бойовик ОУН Григорій Мацейко. Під час слідства польська поліція натрапляє на слід ОУН і проводить масові арешти. У тюрмі опиняються Степан Бандера, Микола Лебедь, Ярослав Стецько, Володимир Янів, Роман Шухевич, Богдан Підгайний, Іван Малюца та ін.

Вбивство міністра Пєрацького і подальше слідство набирають міжнародного розголосу. Над ув’язненими відбувається два великих судові процеси: У Варшаві (листопад 1935 – січень 1936 рр.) і у Львові (травень – червень 1936 року), які переростають у ґрандіозну маніфестацію домагань націоналістичного руху. Оунівцям вдається перетворити судилище на трибуну для пропаґанди своїх ідей. Вся суспільність Польщі приголомшена стійкістю і запалом боротьби українських революціонерів. Стає зрозуміло, що політика нищення, репресій проти українства ні до чого не призведе. Особливо “вибуховими” на суді є промови Степана Бандери, Ярослава Стецька, Володимира Яніва. Вони з гідністю декларують свої принципи боротьби, наголошуючи, що український націоналістичний рух – це не “група терористів”, а всенаціональний рух опору за утвердження націо¬нальної ідеї і свободи, національних духових і суспільних вартощів. З гордістю визнаючи свою приналежність до ОУН, дивлячись прямо в очі своїм катам, вони мужньо кидають обвинувачення усій шовіністичній Польщі, її напівдиктаторському режимові.

Тоді Ярослав Стецько, формулюючи засади власного життєвого чину, сказав: “…Я визнаю, що українська держава існує, існує потенціяльно в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально, існує і правно в наших душах. Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть…”

У результаті судового вироку, оскільки Ярослав Стецько не був безпосередньо причетний до організації атентату, він отримує п’ять років тюрми. Перебуває в ув’язненні від літа 1936-го до осені 1937 року, коли внаслідок загальної амністії виходить на волю.

Роль у проголошенні Акту 30 червня 1941 року. “Бункер смерті” у Саксенгаузені


слава украъны

Loading...